Чи потрібен дитині дитячий садок

Стаття про те, чи варто віддавати дитину в дитячий сад.

Як впливає дошкільний заклад на розвиток дітей?

Перед батьками часто постає питання про те, чи варто віддавати дитину в дитячий сад? Адже не секрет, що діти, які відвідують дитсадок частіше хворіють. А у багатьох виникають проблеми, пов’язані з адаптацією. Звичайно, батьки самі приймають рішення, здавати дитину в дошкільний заклад чи ні, але не потрібно забувати про те, що дитячий садок дає дуже багато можливостей для розвитку.

• По-перше, це самостійність. Дитина швидше вчиться самостійно їсти,прибирати за собою, одягатися і роздягатися.

• По-друге, дуже важливу роль відіграє спілкування з однолітками, в процесі якого відбувається соціалізація дитини.

• По-третє, дитячий садок допомагає позбавитися від егоцентричним нахилів. У колективі доводиться вчитися ділитися, поступатися один одному.

Ці психологічні моменти дуже важливі для формування особистості дитини. Слід також відзначити такі медичні аспекти, як: прогулянки на свіжому повітрі, відпочинок, режимне харчування. Не менш важливими є й педагогічні аспекти: заняття з дітьми вихователів, а також таких фахівців, як логопед, психолог, дефектолог, якщо такі є.

Батьки повинні допомогти дитині правильно адаптуватися до дитячого садка, а не лякатися перших сліз і істерик.

Успішна адаптація — запорука подальшого корисного перебування дитини в дошкільному закладі. Читайте також про розвиток дітей дошкільного віку.

Навіщо садок потрібен мамі, якщо вона не може сама сидіти з дитиною або забезпечити собі індивідуальну заміну, яка її влаштовує — я розумію, так що ситуацію «діватися нікуди» я не розглядаю. У даному випадку мова йде тільки про дитину. Отже, чи варто віддавати дитину в садок, якщо є можливість залишити її вдома?

Дитячий садок привчить до організованості?

Не подобаються мені сади саме тим, що в саду необхідно пристосовувати свої потреби до розкладу, причому не до розкладу інших людей, а до того, що на стінці висить. Свою боротьбу за право не спати вдень я дуже добре пам’ятаю. Не знаю, чи досі, але ще кілька років після того, як я покинула садок, пам’ятали і вихователі. Я була непохитною, і відмовлялася навіть робити вигляд, що сплю.

Я дуже не люблю щось робити по режиму. Мої діти — теж не люблять. Різні проблеми з ранковими зборами в садок, які вельми ускладнють проходження хронологічних криз, були для мене важливим моментом у вирішенні до трьох років про садок взагалі не думати.

Для вихователя це добре. А для дитини і її мами?

У садку — виховують і займаються?

Я не можу собі уявити свою ніжну старшу дочку покараною.  Не нашльопану зопалу або скривдженою на те, що її не так зрозуміли, а саме покараною, що сидить на стільці або що стоїть в кутку. Я не можу собі уявити свою розважливу середню доньку, якій відмовлять у проханні неодмінно додавати до вказівок слово «будь ласка», або у випадку, якщо її напрямок руху буде не відповідати загальному, в істериці від того, що загальне важливіше і робити доведеться саме так.

У мене є певні правила щодо їжі, занять, прибирання … Вони мені здаються більш правильними, ніж ті, що можливі в колективі. Я компот із сухофруктів досі пити не можу, і курячий суп не можу їсти. Більше двадцяти років пройшло після садка, а — не можу. Зараз ось тільки-тільки починаю потихеньку себе вмовляти і починати їх вживати.

Справа не в тому, що конкретний садочок був поганий. Справа в тому, що в ньому за визначенням неможливий індивідуальний підхід, що там цей самий колективізм і робота колективу важливіше, ніж бажання дитини.

Заняття, які проводяться з дітьми, не настільки складні, щоб їх не міг проводити будь-який дорослий. Малювати, рахувати, читати вголос — хіба цим не можна займатися з мамою або нянею?

В саду навчать спілкуватися в колективі?

Навіщо потрібно привчати до колективу? До чого примушувати малюка перебувати окремо від мами, якщо він цього поки не хоче? Чому хвору дитиниу, навпаки, нікому не приходить в голову ще більше помістити в обстановку,  яка здоров’ю не сприяє?

Колектив — це щось жахливе, що до нього треба так заздалегідь привчати? А навіщо робити це заздалегідь? У школі діти півдня, причому більшу частину часу вони зайняті організованою роботою з вчителем. У садку діти весь день, причому більшу частину часу вони зайняті один одним, організовані заняття короткі.

Привчати доводиться тільки до того, що неприродно, але без чого з якихось причин не обійтися. Але ні в якому разі не заздалегідь! Проблеми потрібно вирішувати по мірі надходження, а не на всякий випадок. Ми не привчаємо дитину до бігу у три місяці, так чому її необхідно привчати до колективу в три роки?

Міркування: «У школі буде колектив, може бути стрес -> давайте привчати до колективу заздалегідь, нехай цей стрес трапиться раніше» не здається мені розумним. Дитина буде дорослішою. Вона буде вміти і знати більше. Її нервова система буде більш розвиненою. Це занурення в колектив дитина перенесе набагато легше, якщо вона буде дорослішою. Принаймні, так я думаю з приводу всіх інших «Привчань заздалегідь» і не бачу причин для колективу керуватися іншими міркуваннями.

А спілкуватися прекрасно можна і в інших місцях — у гостях, на прогулянці, на дачі. Інша справа, якщо ніякої можливості організувати спілкування — нема, але уявити собі таку ситуацію дуже складно.

Садок з ідейних міркувань — це звідкись із утопічних романів, де всі діти загальні, і виховуються не родиною, а суспільством. На радість, самі розумієте, саме суспільству, а зовсім не мамі з татом, які про дитину вже давно забули і цікавляться тільки суспільним благом.